Невербальне спілкування це “мова жестів”, що включає такі форми самовираження, які не спираються на слова та інші мовні символи.
Австралійський фахівець А.Піз стверджує, що за допомогою слів передається 7% інформації, звукових засобів – 38%, міміки, жестів, пози – 55%. Іншими словами, не так важливо, що говориться, а важливо як це робиться.
І хоча думки фахівців в оцінці точних цифр розходяться, можна впевнено сказати, що більше половини міжособистісного спілкування припадає на невербальне спілкування. Тому слухати співрозмовника означає також розуміти мову жестів.
Вчитися розуміти мову невербального спілкування важливо з кількох причин. По-перше, словами можна передати тільки фактичні знання, але щоб висловити почуття одних лише слів часто буває замало. Почуття, що не передаються словесному вираженню, передаються завдяки невербальному спілкуванню. По-друге, знання цієї мови показує наскільки ми вміємо володіти собою. І, нарешті, невербальне спілкування цінне тим, що воно спонтанне і виявляється несвідомо. Тому, незважаючи на те, що люди зважують свої слова і контролюють міміку, можливий витік прихованих почуттів через жести, інтонацію і забарвлення голосу. Тобто невербальні канали спілкування рідко надають недостовірну інформацію, так як вони піддаються контролю менше ніж словесне спілкування.
У соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу, просторову організацію спілкування.
Невербальна поведінка особистості:
- створює образ партнера по спілкуванню;
- виражає якість і зміну взаємовідносин між партнерами по спілкуванню, формує ці відносини;
- являється індикатором актуальних психічних станів особистості;
- виступає в ролі уточнення, зміни розуміння вербального повідомлення, посилює емоційну насиченість сказаного;
- підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між людьми, що спілкуються між собою;
- виступає в якості показника статусно-рольових відносин.
Ефективність спілкування визначається не лише ступенем розуміння слів співрозмовника, а й умінням правильно оцінити поведінку учасників спілкування, їх міміку, жести, рухи, позу, спрямованість погляду, тобто зрозуміти мову невербального спілкування. На які ж невербальні елементи слід звертати увагу під час спілкування?
Кінесика – загальна моторика різних частин тіла, що відображає емоційні реакції людини. До кінесики відносяться виразні рухи, що проявляються в жестах і міміці, в пантоміміці, а також у візуальному контакті.
Хода – це стиль пересування людини. Її складовими є: ритм, динаміка кроку, амплітуда перенесення тіла при русі, маса тіла. По ході можна судити про самопочуття людини, її характер, вік. В дослідженнях психологів люди по ході дізнавались про такі емоції, як гнів, страждання, гордість, щастя. З'ясувалося, що “важка” хода характерна для людей, котрі перебувають в стані гніву, “легка” - для радісних. У людини, що пишається чимось, найбільша довжина кроку, а якщо людина страждає, її хода млява, пригноблена, така людина рідко дивиться вгору або в тому напрямку, куди йде. Крім того, можна стверджувати, що люди, які ходять швидко, розмахуючи руками, впевнені в собі, мають ясну мету і готові її реалізувати. Ті, хто завжди тримає руки в кишенях - швидше за все дуже критичні й потайливі, як правило, їм подобається пригнічувати інших людей. Людина, що тримає руки на стегнах прагне досягти своїх цілей найкоротшим шляхом за мінімальний час. Люди, зайняті вирішенням проблем, часто ходять в позі “мислителя”: голова опущена, руки зчеплені за спиною, хода дуже повільна. Для створення привабливого зовнішнього вигляду найкраще підходить хода впевненої людини, таке ж враження створює і правильна постава - легка і завжди пряма. Голова при цьому повинна бути злегка піднята, а плечі розпрямлені.
Поза - це положення тіла. Людське тіло здатне прийняти близько 1000 стійких різних положень. Поза показує, як дана людина сприймає свій статус по відношенню до статусу інших присутніх осіб. Особи з більш високим статусом приймають більш невимушену позу. В протилежному випадку можуть виникати конфліктні ситуації. Одним з перших на роль пози людини як одного з невербальних засобів спілкування вказав психолог А. Шефлен. Було виявлено, що головний смисловий зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла по відношенню до співрозмовника. Це розміщення свідчить або про закритість, або про готовність до спілкування. Поза, в якій людина перехрещує руки і ноги, називається закритою. Перехрещені на грудях руки є модифікованим варіантом перешкоди, яку людина виставляє між собою і своїм співрозмовником. Закриті пози сприймаються як пози недовіри, незгоди, протидії, критики. Більше того, приблизно третина інформації, сприйнятої з такої пози, не засвоюється співрозмовником. Відкритою вважається поза, в якій руки і ноги не перехрещені, корпус тіла спрямований у бік співрозмовника, а долоні і стопи розгорнуті до партнера по спілкуванню. Це - поза довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту. Якщо людина зацікавлена в спілкуванні, вона буде орієнтуватися на співрозмовника і нахилятися в його сторону, а якщо не дуже зацікавлена, навпаки, орієнтуватися в сторону і відкидатися назад. Людина, що бажає заявити про себе, буде триматися прямо, в напруженому стані, з розгорнутими плечима; людина, котрій не потрібно підкреслювати свій статус і положення, буде розслабленою, спокійною, у вільній невимушеній позі. Кращий спосіб домогтися взаєморозуміння зі співрозмовником - це скопіювати його позу і жести.
Жести - це різноманітні рухи руками і головою. Мова жестів - це найдавніший спосіб досягнення взаєморозуміння. Про інформацію, яку несе в собі жестикуляція, відомо досить багато. Перш за все, важлива кількість використаної жестикуляції. У різних народів виробилися і увійшли в природні форми вираження почуттів різні культурні норми сили і частотності жестикуляції. Взагалі ж інтенсивність жестикуляції зростає разом зі зростанням емоційної збудженості людини, а також при бажанні досягти більш повного розуміння між співрозмовниками, особливо якщо воно ускладнене. Конкретний зміст окремих жестів різний у різних культурах. Проте, у всіх культурах є подібні жести, серед яких можна виділити:
- комунікативні (жести привітання, прощання, привернення уваги, заборони, ствердження, заперечення, питальні і т.д.);
- модальні, тобто ті, виражають оцінку і ставлення (жести схвалення, задоволення, довіри і недовіри і т.д.);
- описові жести, які мають сенс тільки в контексті мовного висловлювання.
Розглянемо декілька прикладів. Прикривання роту і доторкання до носу відображає наявність у співрозмовника двох суперечливих бажань: висловитись і залишитись не почутим. Чухання вуха означає, що людина не хоче чути того, що їй говорить співрозмовник. Така реакція можлива, якщо співрозмовникові стало нудно слухати або він не згоден з одним з тверджень.
До жестів емоційного відносяться такі жести як збирання неіснуючих ворсинок, знімання і одягання кільця, чухання шиї, вертіння ручки. Вони вказують на те, що співрозмовник потребує підтримки. У такому стані він не готовий у повному обсязі сприймати інформацію.
Жести нетерпіння такі як постукування пальцями по столу, совання на стільці, притупування ногами сигналять оточуючим про те, що терпіння людини закінчується.
Виділяють три основні положення голови. Перше - пряма голова. Це положення характерне для людини, котра нейтрально відноситься до того, що чує. Друге - нахилена в сторону голова, що говорить про те, що у людини пробудився інтерес. І, нарешті, третє - коли голова нахилена вниз, означає негативне ставлення людини. Існують і мікрожести: рух очей, почервоніння щік, посмикування губ і т.д.
Міміка - рухи м'язів обличчя, головний показник почуттів. Дослідження показали, що при нерухомому або невидимому обличчі співрозмовника втрачається до 10-15% інформації. Головною характеристикою міміки є її цілісність і динамічність. Це означає, що при відображенні емоційних станів (гнів, радість, страх, смуток, здивування, відраза) в мімічних виразах обличчя, всі рухи м'язів обличчя скоординовані. Але основне інформативне навантаження несуть брови і губи.
Візуальний контакт є виключно важливим елементом спілкування. Він виражає не тільки зацікавленість, але й допомагає зосередити увагу на тому, що нам говорять. Спілкуючись люди зазвичай дивляться в очі один одному не більше 10 секунд. Американськими психологами Р. Екслайном і Л. Вінтерсом було доведено, що погляд пов'язаний з процесом формування висловлювання. Коли людина формує думку, вона частіше дивиться у бік, а коли думка повністю готова - на співрозмовника. За своєю специфікою погляд може бути:
1) Діловий - коли погляд фіксується в районі чола співрозмовника, це передбачає створення серйозної атмосфери ділового партнерства.
2) Соціальний - погляд концентрується у трикутнику між очима і ротом, це сприяє створенню атмосфери невимушеного світського спілкування.
3) Інтимний - погляд спрямований не в очі співрозмовника, а нижче обличчя до рівня грудей. Такий погляд говорить про велику зацікавленість у спілкуванні.
4) Погляд скоса використовується для передачі інтересу чи ворожості. Якщо він супроводжується злегка піднятими бровами чи посмішкою, він означає зацікавленість. Якщо ж він супроводжується нахмуреним лобом або опущеними куточками рота, це свідчить про критичне або підозріле ставлення до співрозмовника.
За допомогою очей передаються найточніші сигнали про стан людини, тому що вони займають центральне положення в людському організмі, а розширення і звуження зіниць не піддається свідомому контролю. Якщо людина збуджена або зацікавлена чимось, або перебуває у піднесеному настрої, її зіниці розширюються в 4 рази в порівнянні з нормальним станом. Похмурий настрій призводить до звуження зіниць.
Обличчя є головним джерелом інформації про психологічний стан людини. Проте в деяких ситуаціях воно може бути менш інформативним. Це пов'язано з тим, що мімічні вирази обличчя контролюються свідомо набагато краще, ніж рухи тіла. За певних обставин, коли людина хоче приховати свої почуття або передає свідомо помилкову інформацію, обличчя стає малоінформативним, а тіло - головним джерелом інформації для партнера. Тому в спілкуванні важливо знати, яку інформацію можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на її тіло і її рухи.
Такесика вивчає дотики під час спілкування. До такесичних засобів спілкування відносяться динамічні дотики в формі рукостискання, поплескування, поцілунку. Доведено, що динамічні дотики є біологічно необхідної формою стимуляції. Використання людиною у спілкуванні динамічних дотиків визначається багатьма факторами: статусом партнерів, їх віком, статтю, ступенем знайомства.
Зупинимося докладніше на найпоширенішому такесичному засобі - рукостисканні. Часто рукостискання може бути дуже інформативним, особливо його інтенсивність і тривалість. Рукостискання діляться на 3 види: домінуюче (рука зверху, долоня розвернута вниз), покірне (рука знизу, долоня розвернута вгору) і рівноправне. При домінуючому (владному) рукостисканні одна людина повідомляє іншій, що вона хоче головувати в процесі спілкування. Покірне рукостискання буває необхідне в ситуаціях, коли людина хоче віддати ініціативу іншій людині, дозволити їй відчувати себе господарем становища.
Одним з перших просторову структуру почав вивчати американський антрополог Едуард Т. Хол, який на початку 60-х років ввів термін “проксеміка”. Сам Е. Хол називав проксеміку “просторовою психологією”. До проксемічних характеристик відносяться орієнтація партнерів у момент спілкування і дистанція між ними.
Норми наближення двох людей один до одного описав Е. Хол. Дані норми визначені чотирма відстанями:
- Інтимна відстань - від 0 до 45см - на такій відстані спілкуються найближчі люди;
- Персональна - від 45 до 120см - спілкування з знайомими людьми;
- Соціальна - від 120 до 400см - переважно при спілкуванні з чужими людьми і при офіційному спілкуванні;
- Публічна - від 400 до 750см - на цій відстані не вважається грубим обмінятися кількома словами або утриматися від спілкування, на такій відстані відбуваються виступи перед аудиторією.
Слід відзначити також такі проксемічні компоненти невербальної системи, як орієнтація і кут спілкування. Орієнтація виражається в повороті тіла і носка ноги в напрямку партнера чи в сторону від нього, що сигналізує про бажання спілкуватися.
Просодика - це загальна назва таких ритміко-інтонаційних сторін мови, як висота, гучність голосу, його тембр. Екстралінгвістіка - це включення в мову пауз і різних психофізіологічних явищ людини: плачу, кашлю, сміху, зітхання і т.д.
Просодичні і екстралінгвічні засоби регулюють потік мови, доповнюють і заміняють мовні висловлювання, виражають емоційні стани. Потрібно вміти не тільки слухати, але й чути інтонаційний лад мови, оцінювати силу і тон голосу, швидкість мовлення, які практично дозволяють виражати наші почуття і думки. Голос містить в собі дуже багато інформації про господаря. Досвідчений фахівець по голосу зможе визначити вік, місцевість проживання, стан здоров'я, характер і темперамент його власника. В тоні голосу почуття знаходять своє вираження незалежно від слів, які вимовляються. Так, зазвичай легко розпізнаються гнів і смуток. Чимало інформації дають сила і висота голосу. Деякі почуття, наприклад ентузіазм, радість і недовіра звичайно передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Такі почуття як горе, печаль, втома зазвичай передаються м'яким і приглушеним голосом з пониженням інтонації до кінця кожної фрази. Швидкість промови також відображає почуття. Людина говорить швидко, якщо вона схвильована, стурбована, говорить про свої особисті труднощі або хоче нас у чомусь переконати. Повільна мова найчастіше свідчить про пригнічений стан, горе, зарозумілість чи втому. Оскільки характеристика голосу залежить від роботи різних органів тіла, то в ньому відбивається і їх стан. Емоції змінюють ритм дихання. Страх, наприклад, паралізує гортань, голосові зв'язки напружуються, голос “сідає”. При хорошому настрої голос стає глибшим і багатшим відтінками. Він діє на інших заспокійливо і вселяє більше довіри. Існує і зворотний зв'язок: за допомогою дихання можна впливати на емоції. Для цього рекомендується шумно зітхнути, широко відкривши рот. Якщо дихати на повні груди і вдихати велику кількість повітря, настрій поліпшується, а голос мимоволі знижується.