ВСТУП

Термін психологія здібностей застосовується до великого числа теорій, які поділяють розум на безліч окремих сил або здібностей. Ця ідея дуже стара і приваблива, до того ж вона прекрасно узгоджується з обивательським розумінням психології. Коли ми говоримо про когось, що «у нього добра пам'ять», ми маємо на увазі здатність людини до запам'ятовування. Це легкий і прямий спосіб пояснення поведінки особистості.
Проблема здібностей є однією з найбільш складних і найменш розроблених в психології. Розглядаючи її, перш за все слід врахувати, що реальним предметом психологічного дослідження є діяльність і поведінку людини. Людські здібності - це найбільший з дарів природи. Цим даром нагороджений кожна людина. Але різниця полягає в тому, що свої дари природа порівну не ділить і когось нагороджує більше, а когось менше.
Здібності утворюються в ході життя людей, змінюються зі зміною об'єктивних умов, а отже виховні і перетворені. Здібності людини, різні їх типи і ступеня відносяться до найважливіших проблем психології. Однак, наукова розробка питання про здібності ще вкрай недостатня.

1. ПСИХОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ ЗДІБНОСТЕЙ

Історія науково-психологічного вивчення здібностей відраховується від XIX століття з моменту початку досліджень англійського психолога Френсіса Гальтона (Galton Francis), який зробив оригінальну спробу аналізу біографій та родоводів видатних людей. У ході своєї роботи він прийшов до висновку про успадкування здібностей, що визначають високий рівень досягнень людини. Предмет дослідження був настільки цікавий для Ф. Гальтона, що він більш ніж три десятиліття наполегливо збирав дані про фізичних і розумових відмінностях між індивідами. Для цієї мети він організував у Лондоні антропометричних лабораторію, де за допомогою анкетування, експерименту і статистики проводив свої дослідження.
Естафета вивчення здібностей згодом була підхоплена іншими психологами. Зокрема, Чарльзом Едвардом Спірменом (Spearman Chales Edward), який був у XX столітті одним з найбільш впливових англійських психологів. Він став одним з перших учених, що здійснили емпіричне дослідження структури здібностей. Йому належить розробка «двофакторної теорії інтелекту», згідно якої в основі будь-якої інтелектуальної здатності лежить загальна інтелектуальна функція (g) і конкретна функція (s), що вимагається для виконання даного завдання. Ч. Спірмена, тяжіючи до прикладних досліджень, сконструював ряд тестів, за якими можна було оцінювати розумові здібності дітей, і розробив техніку факторного аналізу, що дозволяє виявляти і описувати структуру інтелектуальних здібностей.
Модель структури здібностей, запропонована Ч. Спірменом, ще за його життя стала предметом критичного осмислення. Багато психологів вважали, що людський інтелект неможливо пояснити настільки просто, як це пропонував робити Ч. Спірмена. У такої точки зору знайшлися свої захисники і адепти. Одним з них був Луїс Леон Терстоун (Thurstone Louis Leon), що відстоював багатофакторну модель інтелекту. Він склав перелік первинних розумових здібностей і запропонував ряд різних варіантів тестів для їх вимірювання. Провівши широкий комплекс психометричних досліджень, Л. Терстоун виявив не один загальний, як у Ч. Спірмена, фактор інтелекту, а ідентифікував дванадцять абсолютно незалежних факторів здібностей. Відкриття Л. Терстоуна викликала жваву дискусію серед науковців і послужило каталізатором для проведення подальших досліджень людських здібностей.
Наступний великий крок у розкритті феномена здібностей судилося зробити Джою П. Гілфорду (Guilford Joy P.). Д. Гілфорд відмовився від факторного аналізу як засобу вивчення структури здібностей і сконструював модель, згідно з якою кожна здатність має три головні якості: «зміст», «операції», «продукти». «Зміст» як якість спроможності визначається типом пред'являється матеріалу: графічне, символічне, семантичне, поведінкове. «Операції» характеризують найбільш загальні розумові дії, які використовуються при вирішенні завдань. «Продукти», за Д. Гілфорда, характеризують результати вирішення проблеми. Модель Д. Гілфорда, при всій своїй штучності і ваговитості, стала цінним магічними інструментом для складання психологічної карти інтелектуальних здібностей людини.
На процес дослідження здібностей, складний і суперечливий, істотним чином вплинули розробки Роберта Д. Стернберга (Sternberg Robert J.), що припадають на другу половину XX століття. Його теорія здібностей носить назву «тріархіческой». Відповідно до цієї теорії інтелект виступає в якості психічного самоврядування зборами механізмів, структур змістів, які дозволяють індивідууму здійснювати взаємодію з самим собою, оточуючими і зовнішнім середовищем.
Дослідження феномену здібностей у вітчизняній психології здійснювалися переважно на фундаменті діяльнісної теорії. Значний внесок у розробку загальної теорії здібностей вніс вітчизняний науковець Борис Михайлович Тепле. Він був переконаний, що здібності не можуть існувати інакше, як у постійному процесі розвитку, а та здатність, яка не використовується людиною в практичній діяльності, з часом втрачається. Міркуючи про природу здібностей, Б.М. Тєплов незмінно підкреслював, що успішність виконання конкретної діяльності залежить не від однієї, а від поєднання різних здібностей. В основі здібностей лежать задатки, за відсутності яких неможливий розвиток здібностей. Важливим відкриттям Б.М. Теплова стали його Докази того, що дефіцит одних здібностей може бути заповнений за рахунок розвитку інших. Ефект компенсації (одних здібностей іншими, встановлений і описаний вітчизняним ученим, найістотнішим чином вплинув на розробки в галузі педагогічної психології, психології праці, педагогіки.
До дослідження здібностей, кожен у свій час, зверталися Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв, С.Л. Рубінштейн, В.Д. Шадріков, В.М. Дружинін, М.А. Холодна та багато інших відомі вітчизняні психологи. Завдяки їх дослідницьким зусиллям у вітчизняній психології склався ряд стійких класифікацій здібностей людини. У цих класифікаціях в якості основних представлені природні (природні), біологічно обумовлені здібності і специфічні здібності, що мають історичне та культурне походження.
Потенціал сучасної психометрії, орієнтованої на дослідження людських здібностей, досить різноманітний. Психодіагностичний інструментарій розроблений з урахуванням багатого фактичного матеріалу і дозволяє змістовно інтерпретувати різні аспекти здібностей. Для психометричного вивчення здібностей застосовуються різноманітні прийоми: спостереження, природний і лабораторний експеримент, аналіз продуктів діяльності, експертна оцінка фахівців.

2. ПОНЯТТЯ ЗДІБНОСТЕЙ В ПСИХОЛОГІЇ

Здібності людини не дані безпосередньо в його самоспостереження або переживаннях. Ми лише опосередковано укладаємо про них, співвідносячи рівень оволодіння діяльністю однією людиною з рівнем її оволодіння іншими людьми. При цьому виявляється необхідною умовою виявлення здібностей аналіз умов життя людини, її навчання і виховання, а також його життєвого досвіду в оволодінні даною діяльністю. У зв'язку з цим особливо важливого значення набуває проблема співвідношення в здібностях уродженого і придбаного, спадково закріпленого і сформованого в процесі індивідуального розвитку.
Здібності людини, різні їх типи і ступені, відносяться до найважливіших і надзвичайно складним проблемам психології. Однак, наукова розробка питання про здібності ще вкрай недостатня. Тому в психології не існує єдиного визначення здібностей.
За Б.М. Теплову, здібності - це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншої.
С.Л. Рубінштейн розуміє під здібностями придатність до певної діяльності.
Психологічний словник визначає здатність як якість, можливість, вміння, досвід, майстерність, талант. Здібності дозволяють здійснювати певні дії в заданий час.
Здатність - це готовність індивіда до виконання якої-небудь дії; придатність - наявний потенціал для виконання будь-якої діяльності чи можливість досягти певного рівня розвитку здібності.
Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі його можливості в тій чи іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів в оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці. За інших рівних умов (рівень підготовленості, знання, навички, вміння, витрачений час, розумові та фізичні зусилля) здібна людина отримує максимальні результати в порівнянні з менш здібними людьми.
Високі досягнення здатної людини є результатом відповідності комплексу його нервово-психічних властивостей вимогам діяльності.
Будь-яка діяльність складна і багатогранна. Вона висуває різні вимоги до психічних і фізичних сил людини. Якщо наявна система властивостей особистості відповідає цим вимогам, то людина здатна успішно і на високому рівні здійснювати діяльність. Якщо такої відповідності немає, то в індивіда виявляється нездатність до даного виду діяльності. Ось чому здатність не можна звести до одного якого-небудь властивості (добре сприйняття кольорів, почуття пропорції, музичний слух і т. п.). Вона завжди синтез властивостей людської особистості.
Таким чином, здібність можна визначити як синтез властивостей людської особистості, що відповідає вимогам діяльності і забезпечує високі досягнення в ній.
Спостерігаючи школярів, учитель не без підстави вважає, що одні більш здібні до навчання, інші менш здатні. Буває так, що учень здібний до математики, але погано виражає свої думки в усній та письмовій мові чи виявляє здібності до мов, до літератури, взагалі до гуманітарних наук, але йому важко даються математика, фізика, вивчення техніки.
Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко здобуває знання, уміння і навички й успішно займається якою-небудь діяльністю. Здібності не зводяться до знань, умінь і навичок, хоча виявляються і розвиваються на їх основі. Тому треба бути дуже обережними і тактовними у визначенні здібностей учнів, щоб не прийняти слабке знання дитини за відсутність у нього здібностей. Подібні помилки іноді відбувалися навіть у відношенні майбутніх великих учених, які з якихось причин погано вчилися в школі. З цієї ж причині неправомірні висновки про здібності тільки на підставі деяких властивостей, що доводять не низькі здібності, а недолік знань.
Здібності - це можливість, а необхідний рівень майстерності в тій чи іншій справі - це дійсність. Виявилися в дитини, музичні здібності ні в якій мірі не є гарантією того, що дитина буде музикантом. Для того щоб це відбулося, необхідно спеціальне навчання, наполегливість, виявлена педагогом і дитиною, хороший стан здоров'я, наявність музичного інструмента, нот і багатьох інших умов, без яких здібності можуть стихнути, так і не розвинувшись.
Психологія, заперечуючи тотожність здібностей і істотно важливих компонентів діяльності - знань, навичок і умінь, підкреслює їхню єдність.
Здібності виявляються тільки в діяльності, і тому тільки в такій діяльності, яка не може здійснюватися без наявності цих здібностей.
Не можна говорити про здібності людини до малюнка, якщо його не намагалися навчати малювати, якщо він не придбав ніяких навичок, необхідних для образотворчої діяльності. Тільки в процесі спеціального навчання малюнку і живопису може з'ясуватися, чи є у студента здібності. Це виявиться в тому, наскільки швидко і легко він засвоює прийоми роботи, колірні відносини, навчається бачити прекрасне в навколишньому світі.
Здібності виявляються не в знаннях, уміннях і навичках, як таких, а в динаміці їх придбання, тобто в тому, наскільки за інших рівних умов швидко, глибоко, легко і міцно здійснюється процес оволодіння знаннями й уміннями, істотно важливими для даної діяльності. І саме тут виявляються ті розходження, які дають нам право говорити про здібності.
Таким чином, здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення даної діяльності і виявляють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями та навичками. Якщо певна сукупність якостей особистості відповідає вимогам діяльності, яку опановує людина протягом часу, педагогічно обгрунтовано відведеного на її освоєння, то це дає підставу твердити про наявність у нього здібностей до даної діяльності. І якщо інша людина за інших рівних умов не справляється з вимогами, які пред'являє йому діяльність, то це дає підставу припускати в нього відсутність відповідних психологічних якостей, іншими словами, відсутність здібностей.

3. ВИДИ ЗДІБНОСТЕЙ

Існує дуже багато здібностей. У науці відомі спроби їх класифікації. У більшості цих класифікацій розрізняють в першу чергу природні, або природні, здатності (в основі своїй біологічно обумовлені) і специфічно людські здібності, мають суспільно-історичне походження.
Під природними здібностями розуміють ті, які є загальними для людини і тварин, особливо вищих. Наприклад, такими елементарними здібностями є сприйняття, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Мислення з певної точки зору також можна розглядати як здатність, яка характерна не тільки для людини, але і для вищих тварин. Дані здібності безпосередньо пов'язані з вродженими задатками. Однак задатки людини і задатки тварини - це не одне і те ж. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це відбувається при наявності елементарного життєвого досвіду, через механізми навчання і т. і. У процесі розвитку людини дані біологічні здібності сприяють формуванню цілого ряду інших, специфічно людських здібностей.
Ці специфічно людські здібності прийнято розділяти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, можуть підрозділятися на теоретичні і практичні, навчальні та творчі, предметні і міжособистісні та ін.
До загальних здібностей прийнято відносити ті, які визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Наприклад, у дану категорію входять розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, пам'ять, мова і ряд інших. Таким чином, під загальними здібностями розуміють здібності, властиві для більшості людей. Під спеціальними здібностями маються на увазі ті, які визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін Слід зазначити, що наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних здібностей, і навпаки.
Більшість дослідників проблеми здібностей сходяться на тому, що загальні та спеціальні здібності не конфліктують, а співіснують, взаємно доповнюючи та збагачуючи один одного. Більш того, в окремих випадках високий рівень розвитку загальних здібностей може виступати у якості спеціальних здібностей по відношенню до певних видів діяльності. Подібна взаємодія деякими авторами пояснюється тим, що загальні здібності, на їхню думку, є базою для розвитку спеціальних.
До числа загальних здібностей людини ми з повною підставою повинні віднести здібності, які проявляються у спілкуванні, взаємодії з людьми. Ці здібності є соціально обумовленими. Вони формуються у людини в процесі його життя в суспільстві. Без даної групи здібностей людині дуже важко жити серед собі подібних. Так, без володіння мовою як засобом спілкування, без уміння адаптуватися в суспільстві людей, тобто правильно сприймати і оцінювати вчинки людей, взаємодіяти з ними й налагоджувати добрі взаємини в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини були б просто неможливими. Відсутність у людини такого роду здібностей стало б непереборною перешкодою на шляху перетворення його з біологічної істоти в соціальну.
Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні прийнято розділяти здібності на теоретичні і практичні. Теоретичні та практичні навички відрізняються один від одного тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а другі - до конкретних практичних дій. На відміну від загальних і спеціальних здібностей теоретичні та практичні частіше за все не поєднуються один з одним. Більшість людей володіє або одним, або іншим типом здібностей. Разом вони зустрічаються вкрай рідко, в основному в обдарованих, різнобічно розвинених людей.
Існує також поділ на навчальні та творчі здібності. Вони відрізняються один від одного тим, що перші визначають успішність навчання, засвоєння людиною знань, умінь і навичок, в той час як другі визначають можливість відкриттів і винаходів, створення нових предметів матеріальної і духовної культури та ін
Слід зазначити, що здібності не лише спільно визначають успішність діяльності, а й взаємодіють один з одним, впливаючи один на одного. Залежно від наявності та ступеня розвитку здібностей, що входять в комплекс здібностей конкретної людини, кожна з них здобуває інший характер. Таке взаємний вплив виявляється особливо сильним, коли мова йде про взаємозалежних здібностях, спільно визначають успішність діяльності. Тому певне поєднання різних високорозвинених здібностей визначає рівень розвитку здібностей у конкретної людини.
У психології найчастіше зустрічається наступна класифікація рівнів розвитку здібностей: здатність, обдарованість, талант, геніальність.


ВИСНОВОК

Проблема здібностей є однією з найбільш складних і найменш розроблених в психології. Розглядаючи її, перш за все слід врахувати, що реальним предметом психологічного дослідження є діяльність і поведінку людини. Немає сумнівів, що джерелом поняття про здібності є безперечний факт відмінності людей за кількістю та якістю продуктивності їхньої діяльності. Різноманіття видів діяльності людини і кількісно-якісна різниця продуктивності дозволяє розрізняти види і ступеня здібностей. Про людину, який робить що-небудь добре і швидко, говорять як про здібного до цієї справи. Судження про здібності має завжди порівняльний характер, тобто ґрунтується на зіставленні продуктивності, умінні одну людину з умінням інших. Критерієм здібності є рівень (результат) діяльності, якого одним вдається досягти, а іншим ні.
Здібності не можуть існувати інакше як у постійному процесі розвитку. Здатність, яка не розвивається, якої на практиці людина перестає користуватися, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам, пов'язаним із систематичними заняттями такими складними видами людської діяльності, як музика, технічне і художня творчість, математика, спорт і т. п., ми підтримуємо і розвиваємо в себе відповідні здібності.